«Хліба й видовищ» – у Давньому Римі це гасло було надзвичайно популярним. Тодішні правителі вважали, що це саме те, що необхідно людям. Хитромудрі патриції наввипередки намагалися задовольнити потреби простого народу, до речі, не тому, що були такі хороші. Перефразовуючи слова відомого гасла у контексті сучасного українського тебачення, а особливо популярних тв-шоу, маємо таке: Дайте нам «Чіз Чізбургер Чізбургерович й видовищ», а конкретніше – коров’ячу жуйку.
Переклацавши останні топові телевізійні перевертні здорового глузду на кшталт «Хто хоче вийти заміж за мого сина» чи «Зважені та щасливі», починаєш боятися: якщо подібне хтось дивиться, то це чи ти чогось не розумієш, чи то підлий кітч-черв’ячок проник в мозок та зачепив важливі компонети мозку, завдяки яким людина думає.
Взагалі сучасні телевізійні шоу нагадують психічно хворих пацієнтів, які вдають із себе Наполеонів та Гітлерів, а по суті є Звєрєвим у бойовому розфарбуванні а-ля Рембо із силіконовою гранатою в одній руці та кока-колою в іншій. Відчуття власної важливості, в народі ВВВ, зашкалює. «Цієї суботи надзвичайна подія: Олександр Рибак, Макс Покровський, Любов Казарновська та Лоліта прийдуть на допомогу суддям... Останній шанс. Ікс-фактор. Початок легенди», – з динаміків телевізора лунає поважний, забарвлений нотками застуди, голос втомленого робота. Після таких анонсів здається, що це справді круто. Чекаєш масштабної події до суботи. Вмикаєш це чудо і тут тобі цілий букет: заплакані обличчя дівчат, які показують в HD крупним планом з різних ракурсів 20-ма камерами, Сосєдов, на якого Сєрьога презирливо дивиться, награна поважність останнього (люди справді кумедні, коли із себе серйозних вдають) і обов’язково гумор, до речі, не найвищої якості, ведучі ж показово кривляться, коли дивляться виступи різних диваків.
Деякі шоу терміново потребують лікування, тому що стадія їх психічного захворювання на максимумі. Читаю опис одного із таких кітч-смаколиків: «Вони чоловіки. Їм більше 25. Вони не одружені. І до сих пір живуть з батьками. Але зараз їх матері беруть усе в свої руки». Психолог Анатолій Некрасов, автор відомих книг про правильне виховання дітей, плакав би. Проте було б все так смішно, якби не було серйозно. І так часто чуєш думку про те, що чоловіки стали жіночними, а біцепси качають хіба що вказівного пальця правої руки, натомість слабка стать все частіше бере ініціативу в свої руки, а ще лагодить крани, фарбує стіни та відра з водою носить. Що ж, чоловікам залишається тільки нігті підпилювати та незайманців вдавати, дивлячись такі шоу. Адже подекуди стає страшно за хлопців 14-17 років, які випадково ввімкнуть цю «мужню» передачу, де образ невпевненого чоловіка, за якого все вирішує мама, надовго закарбується в їхній пам’яті. Напевно, не буде дивиною поява в майбутньому таких ток-шоу, як «Генномодифіковані та щасливі», «DEMO-СВІНГЕР», «Похорон по-українськи», «Міняю дітей» чи «Давай розлучимось».
Взагалі подібні шоу намагаються вгодити практично усім верствам населення. Наприклад, можна ввмімкнути «Діти на прокат на «1+1». Насправді, хороша модель виховання дитини. Недалекі ті часи, коли на тебе будуть дивитися допитливим поглядом з думкою: «А ти здала свого Іванка на прокат?» Також можна переглянути «Вагітна у 16», що на «СТБ». Дівчата, хочете потрапити у «тєлєк» – вагітнійте! Якщо нудно, можна ввімкнути ТЕТ. Телевізійне шоу «Дім» схоже на чахлика невмирущого. На нього вже всі начхали, а воно – живе. Потрібно обов’язково ще зняти шоу для малят та для людей за 60.
Звичайно, українське телебачення тримається не лише на шоу. Є ще «позитивні» російські серіали про беззубих кримінальних авторитетів чи американські шедеври десятирічної давності. Та й новини ще показують. Але перед їх переглядом обов’язково потрібно піти в магазин та купити пляшку горілки, бо без градусів тут не обійтися. «Страшна аварія на Миколаївщині», «За що поплатилися життям двоє жінок та ненароджене немовля?», «Охоронець супермаркету вбив відвідувача за дрібну крадіжку» – хоч бери і головою вниз з балкону стрибай. Тут психічні хвороби тобі вже нав’язують. Невроз забезпечений.
Величезна частина сучасного українського телебачення схоже на давно пережовану жуйку, яку нам знову дають. Розуміючи це, доходиш висновку, що після перегляду таких програм залишається...напевно, ще менше часу, щоб жити. Звичайно, фанат різноманітних телевізійних шоу може вважати себе інтелектуалом, який спросоння в три години ночі скаже хто такий Гомез чи Юлія Руднєва, але вибрати свіже м’ясо в магазині чи відповісти на запитання: «Пінгвіни живуть в Антарктиді чи в Артиці?», зможе навряд чи.
