понеділок, 2 вересня 2013 р.

Двоколісне щастя

Протягом літа я дуже мало їздив маршрутками, адже завжди обирав свого ровера. І жодного разу не пожалкував, навіть тоді, коли попадав під зливу і приїжджав додому весь мокрий і  в багнюці). Власне за останні місяці я впевнився у кількох речах: маршрутки - це не тільки смердючі тарантайки, але і пожирачі дорогоцінного часу. Крім цього, в них не просто входиш в стан суцільної аморфності, але і вбираєш в себе гнітючу атмосферу масової в'ялості і якогось негативу від людей, особливо вранці. Друга: краще платити 2 гривні за стоянку на добу, ніж кожного дня таскати ровер на шостий поверх. Тоді і бажання кататися зростає в геометричній прогресії). Третя осмислена мною штукенція така: велосипед - це атрибут свободи. І вона проявляється не лише у виборі шляху, яким їхати (до речі, на ровері місто бачиш зовсім інакше + знаєш усі дороги), але і у відчутті того, що ти ЛЮДИНА, а не тюлька в банці чи м'який помідор).


З цього моменту можна говорити і про кайф від вітру під час спуску з гори, і про відчуття перемоги, коли подолав власний рекорд швидкості; і взагалі про якесь невловиме відчуття, що ти справді живеш...Напевно, це від того, що мозок під час їзди насищується киснем). Хоча якщо не романтизувати, а говорити конкретно, то велосипед - це справді швидкий засіб пересування містом та й не тільки. Запам'ятався епізод, коли з батьком вийшли на сільську зупинку в один і той же час. Я поїхав у Черкаси ровером, а батько чекав на маршрутку. Врешті-решт, я приїхав на "сімсотку" лише на 15 хвилин пізніше батька, адже він близько години ще чекав на зупинці, хоча практично міжміська маршрутка їде звичайно стрімкіше. У місті запитання: "Що швидше?" не виникає. Звичайно двоколісний).


А ще я зрозумів - у Че є непогана дорога. Це Смілянська. Хоча потік автівок там такий, що дихаєш ти виключно вихлопами, тому бажання їхати цією вулицею швидко зникає(. Загалом повага до НЕДОдоріг в Че трохи збільшується після поїздки НЕДОтротуарами. Хоча це вже інша розмова... Взагалі останнім часом ловлю себе на думці, що радію від того, коли бачу все більшу кількість людей на роверах і мрію про велосипедні доріжки.