Відео на вірш Юрія Іздрика "myself"

Замість всякої фігні, у вихідні зняли відео на віршик Іздрика. Для практики та задоволення. Власне, вийшла ось така імпровізація.

Стіна

Спускалися з подругою з вулиці Фрунзе на Митницю . Там, де ще Будинок природи неподалік. Бачимо, на кам’яну стіну, та, що з грубого та неотесаного каміння, хлопчина лізе. На вигляд, йому шість чи сім років. Руки трясуться, проте шпінґалет рішуче хапається за черговий уступ. 

Батько рукою підпирає ногу – допомагає та страхує. Мати ж стоїть поруч: «Ти зможеш!», – підбадьорює. Ми самі вже не стримуємося і такі: «Давай! Давай!». Неподалік зупиняється ще хтось, цікаво ж чи впорається. Хлопчик на те і не озирається. Проте останній ривок – вершина скорена. 

«Побільше б таких батьків, як Ви», – подруга не приховує емоцій. Відчуття поваги наповнює і мене. Хоча в пам’яті давно крутяться звичні перестороги, які можна почути у таких випадках: «О, боже, куди ти рвешся? Ану злізь! Голову розіб’єш!...». Правда, так чоловіка не виховаєш. А вміння долати стіну сильно стає в нагоді, коли виростаєш.