У нього жовті зуби, з рота запах перегару, погляд розфокусований — він підпитий. На ньому стара куртка зі шкірозамінника та старі джинси. Чоловік вже давно втратив свою ідентичність.
«Ты понял? Ну, базар фильтруешь? Не надо попадать в это гавно. Понял? Я его гавном называю. Я в него попал, было дело, да. Можешь на базар пойти, Грицая спытать, Пужика, ху... всех, братва. А я Льоха Басян, 20 школа. Бив усіх підряд. Хрррр. А толку... А тільки сроки получал. Понял? Не лезь в это дело. Понял?», — подає мені руку. Пальці на обох руках обрубані наполовину — чоловік помічає мій погляд. «Та...это...», — запинається.
Таким людям просто треба виговоритися, ба поговорити ні з ким. І якщо ти їх відразу не відшив, вони чіпляються за тебе, як за останню надію, і це схоже більше на сповідь. От і я, як вдячний слухач, 5 раз скидаю дзвінок телефону — запізнююся, але повільно плетуся до його помешкання. Нам по дорозі. Під час розмови чоловік більше десяти разів подає свою обрубану руку для рукостискання.
«Надо быть человеком нормальным. Ведь жизнь дается что бы жить, а не (тут я не зовсім зрозумів то слово, тому...) просрать. Ты понял? Держи себя нормально. Понял? По фени ботать не будем, а по базару не надо. Тебе не надо этого знать (сміється). Я в свои 40 лет... и на Хуторах и на Бабанах. Ну, ты понял, или нет», — з чоловіком важко не погодиться, тому я методично киваю головою і повторюю, як мантру слово: «Понял», вкотре тисну руку.
«Я у 16 год уже на тюрьме сидел, в Таганче. По малолетке — 8 років. Гугух... На Хуторах...62 зона. Гугух...”, — закашлюється, — «Ти мнє пробач. Ты молодняк. Думаешь, я тебе уши тру. Нє... Я всю зону прошол. Срок волок и пайку хавал, как говорится. Я вже скільки зон прошол. Оно тебе не нада. И никогда не слухай никого, хто тебе будет лапшу вешать. Понял? То шо мы прошли...мы бродяги. В гавно не лезь никогда. Ты понял? Так, базар фильтруй. А я иду домой...сдаваться...».
«Не здавайтесь», — кажу услід.
